Не про війну, але про смерть

[atejist]

 І знову померла моя однокласниця. (Вже сімох нема.) І знову рак, як у більшості. І знову я в шоці. Ще зі школи я пам’ятаю її як спортсменку, вона ніколи не мала проблем зі здоров’ям (психічним - у тім числі; я завжди по-хорошому їй заздрив, вона виділялась унікальною здатністю за всіх обставин зберігати спокій і позитив). Востаннє я бачив її рік тому, їй іще було 45, але вона виглядала як дівчинка, жодного граму зайвої ваги, ну і взагалі... це капець. Це та смерть, коли знову хочеться сказати "краще б я замість"... Але смерть сама вибирає. На жаль.

Особливий шок відчувається від того, що у воєнний час час хтось із ровесників помирає там, де нема ніяких обстрілів. Причому з числа людей, котрим було заради чого/кого жити...

Вибачте за цинізм. У жодному разі не хочу сказати, що смерть наших військових сприймалась би як норма. Просто хочу сказати, що смерть вибирає наосліп.

Comments

[ratomira]

Капець, сім з класу померли від раку? Це дуже багато.
Якесь забруднююче виробництво було біля школи?

[atejist]

Не всі. "Просто" більшість. Один застрелився (з мисливської рушниці, якшошо, хоч це й не принципово), коли його кинула дружина (ну й дітей забрала). Одна начебто впала з горища і сильно травмувалась - але перед тим були випадки, коли її сильно побив чоловік, тому не виключено, що це побої зрештою призвели до смерті. Точної причини вже ніхто не скаже. Але так чи інакше, у двох випадках причина смерті у порушенні чиєїсь психіки (суїцид - це само собою зрозуміло, а щоб сильно побити свою дружину, треба бути реально їбонутим), решта - онко.
Нема в нас поблизу ніякого забруднюючого виробництва. Виключно харчопром, без радіації. Тому і страшно.
Не за себе страшно. я точно знаю, що проживу ще довго і на весь цей пиздець надивлюся більше, ніж хотілось би. Але це реально страшне видовище. Мені нема нахера жити, однак я живу, а в людей є сенс у житті, а вони помирають.

[provintiale]

Из моих одноклассников, выпуск 1991, из 30 человек, дай бог, чел 10 живы.
Алкоголь, наркотики и прочие радости маленького городка.

[davels]

из моих друзей и знакомых детства троих точно нет уже. один непонятно что, лет до 30 не дожил. второй алкоголь. сорвался. третий то что потом назвали ковидом. в конце декабря. в ухане оно уже было.

[atejist]

МАЛЕНЬКОГО городка?!
Хуясесе!
Пермь - миллионник вообще-то.
И к тому же это город, увековеченный в мировой культуре Алексеем Ивановым (угу, "Географ глобус пропил" таки заслуживает памяти, хоть и не такой, как некоторым хотелось бы
).
Но числовые показатели впечатляют, конечно. Разница межу нашими выпусками - несчастных три года. Да, я моложе, но если чо - можно на "ты"?

[provintiale]

Именно "маленького", я пока не поступил в Универ, воспринимал свою Мотовилиху как центр вселенной, с кварталами где можно свободно гулять, а где мелочь отнимают.
С удовольствием "на ты". Алексей.

[atejist]

За моїми мірками тобі пощастило.
З моїх однокласників/однокласниць чеверо до 20 не факт що дожили... Не пам’ятаю вже, але десь у тому районі померли. (Одна ще у 8 класі.) Двоє хоча би постійно хворіли, а двоє - ... теж той випадок, коли я був у шоці.
І ще від раку померла моя вчителька, з якою я танцював на моєму першому випускному (школа-дев’ятирічка). Вона була всього трішечки за мене старшою, я потрапив на перший рік її роботи. А на другому випускному (середня школа) ми йшли урочистою ходою від школи до селищного БК (де нам вручали атестати), дівчат було більше ніж хлопців, тому зі мною прилаштувались одразу дві - одна з них незабаром теж померла раку, у другої пізніше померла сестра.
Це пиздець якийсь, я наче смертоносний :(

[davels]

та ну нах!

[ratomira]

Харчопром теж може бути небезпечний, якщо він, наприклад, крохмалепатоковий.

Просто це реально капець. Бо у моїх двох класах з двох різних шкіл, де я вчилася, на момент 20-річчя з закінчення школи всі були живі, наскільки мені відомо (десь 2-3 людини з кожного класу не підтримували зв'язок ні з ким, тобто про них невідомо, але це такі люди, що не дуже компанейські). Але потім був й ковід, й війна, тобто на зараз я не знаю.

У моїй універівській групі за рік після закічення універу загинув 1 одногрупник (випадково затонув), інші нібито живі, хоча хтозна, бо багато поїхало до Києва, й не дуже підтримує стосунки.

У паралельних класах та паралельних групах були випадки й раку, й знову одна дівчина затонула, але теж це по одній людині з класу.

[tanya_salpe]

Cпівчуваю... але, чесно кажучи, трохи заздрю, бо настільки підтримувати стосунки і цікавитися однокласниками - фіча, для мене недосяжна. А ще кажете, нема для чого жити...

[ratomira]

Жесть.

Я сегодня видела одну одноклассницу, которая всех про всё всегда знает, спросила ее в лоб: "Из нашего класса кто-то умер?", она квадратными глазами на меня посмотрела, говорит, что нет. 6-7 пацанов из класса сейчас в ВСУ, сказала она, но все живы на данный момент.

Про другой класс из другой школы, где я тоже училась, у меня меньше сведений, т.к. меньше связей поддерживаю: на 20-летие окончания школы все вроде бы были живы. А сейчас, после короны и войны - уже и не знаю.

Из универовской группы один погиб через год после окончания универа (утонул). Но там не про всех знаю.