Не про війну, але про смерть

[atejist]

 І знову померла моя однокласниця. (Вже сімох нема.) І знову рак, як у більшості. І знову я в шоці. Ще зі школи я пам’ятаю її як спортсменку, вона ніколи не мала проблем зі здоров’ям (психічним - у тім числі; я завжди по-хорошому їй заздрив, вона виділялась унікальною здатністю за всіх обставин зберігати спокій і позитив). Востаннє я бачив її рік тому, їй іще було 45, але вона виглядала як дівчинка, жодного граму зайвої ваги, ну і взагалі... це капець. Це та смерть, коли знову хочеться сказати "краще б я замість"... Але смерть сама вибирає. На жаль.

Особливий шок відчувається від того, що у воєнний час час хтось із ровесників помирає там, де нема ніяких обстрілів. Причому з числа людей, котрим було заради чого/кого жити...

Вибачте за цинізм. У жодному разі не хочу сказати, що смерть наших військових сприймалась би як норма. Просто хочу сказати, що смерть вибирає наосліп.

Comments

[atejist]

Не всі. "Просто" більшість. Один застрелився (з мисливської рушниці, якшошо, хоч це й не принципово), коли його кинула дружина (ну й дітей забрала). Одна начебто впала з горища і сильно травмувалась - але перед тим були випадки, коли її сильно побив чоловік, тому не виключено, що це побої зрештою призвели до смерті. Точної причини вже ніхто не скаже. Але так чи інакше, у двох випадках причина смерті у порушенні чиєїсь психіки (суїцид - це само собою зрозуміло, а щоб сильно побити свою дружину, треба бути реально їбонутим), решта - онко.
Нема в нас поблизу ніякого забруднюючого виробництва. Виключно харчопром, без радіації. Тому і страшно.
Не за себе страшно. я точно знаю, що проживу ще довго і на весь цей пиздець надивлюся більше, ніж хотілось би. Але це реально страшне видовище. Мені нема нахера жити, однак я живу, а в людей є сенс у житті, а вони помирають.

[ratomira]

Харчопром теж може бути небезпечний, якщо він, наприклад, крохмалепатоковий.

Просто це реально капець. Бо у моїх двох класах з двох різних шкіл, де я вчилася, на момент 20-річчя з закінчення школи всі були живі, наскільки мені відомо (десь 2-3 людини з кожного класу не підтримували зв'язок ні з ким, тобто про них невідомо, але це такі люди, що не дуже компанейські). Але потім був й ковід, й війна, тобто на зараз я не знаю.

У моїй універівській групі за рік після закічення універу загинув 1 одногрупник (випадково затонув), інші нібито живі, хоча хтозна, бо багато поїхало до Києва, й не дуже підтримує стосунки.

У паралельних класах та паралельних групах були випадки й раку, й знову одна дівчина затонула, але теж це по одній людині з класу.