Не про війну, але про смерть

[atejist]

 І знову померла моя однокласниця. (Вже сімох нема.) І знову рак, як у більшості. І знову я в шоці. Ще зі школи я пам’ятаю її як спортсменку, вона ніколи не мала проблем зі здоров’ям (психічним - у тім числі; я завжди по-хорошому їй заздрив, вона виділялась унікальною здатністю за всіх обставин зберігати спокій і позитив). Востаннє я бачив її рік тому, їй іще було 45, але вона виглядала як дівчинка, жодного граму зайвої ваги, ну і взагалі... це капець. Це та смерть, коли знову хочеться сказати "краще б я замість"... Але смерть сама вибирає. На жаль.

Особливий шок відчувається від того, що у воєнний час час хтось із ровесників помирає там, де нема ніяких обстрілів. Причому з числа людей, котрим було заради чого/кого жити...

Вибачте за цинізм. У жодному разі не хочу сказати, що смерть наших військових сприймалась би як норма. Просто хочу сказати, що смерть вибирає наосліп.

Comments

[ratomira]

Жесть.

Я сегодня видела одну одноклассницу, которая всех про всё всегда знает, спросила ее в лоб: "Из нашего класса кто-то умер?", она квадратными глазами на меня посмотрела, говорит, что нет. 6-7 пацанов из класса сейчас в ВСУ, сказала она, но все живы на данный момент.

Про другой класс из другой школы, где я тоже училась, у меня меньше сведений, т.к. меньше связей поддерживаю: на 20-летие окончания школы все вроде бы были живы. А сейчас, после короны и войны - уже и не знаю.

Из универовской группы один погиб через год после окончания универа (утонул). Но там не про всех знаю.