Не про війну, але про смерть

[atejist]

 І знову померла моя однокласниця. (Вже сімох нема.) І знову рак, як у більшості. І знову я в шоці. Ще зі школи я пам’ятаю її як спортсменку, вона ніколи не мала проблем зі здоров’ям (психічним - у тім числі; я завжди по-хорошому їй заздрив, вона виділялась унікальною здатністю за всіх обставин зберігати спокій і позитив). Востаннє я бачив її рік тому, їй іще було 45, але вона виглядала як дівчинка, жодного граму зайвої ваги, ну і взагалі... це капець. Це та смерть, коли знову хочеться сказати "краще б я замість"... Але смерть сама вибирає. На жаль.

Особливий шок відчувається від того, що у воєнний час час хтось із ровесників помирає там, де нема ніяких обстрілів. Причому з числа людей, котрим було заради чого/кого жити...

Вибачте за цинізм. У жодному разі не хочу сказати, що смерть наших військових сприймалась би як норма. Просто хочу сказати, що смерть вибирає наосліп.

Comments

[atejist]

За моїми мірками тобі пощастило.
З моїх однокласників/однокласниць чеверо до 20 не факт що дожили... Не пам’ятаю вже, але десь у тому районі померли. (Одна ще у 8 класі.) Двоє хоча би постійно хворіли, а двоє - ... теж той випадок, коли я був у шоці.
І ще від раку померла моя вчителька, з якою я танцював на моєму першому випускному (школа-дев’ятирічка). Вона була всього трішечки за мене старшою, я потрапив на перший рік її роботи. А на другому випускному (середня школа) ми йшли урочистою ходою від школи до селищного БК (де нам вручали атестати), дівчат було більше ніж хлопців, тому зі мною прилаштувались одразу дві - одна з них незабаром теж померла раку, у другої пізніше померла сестра.
Це пиздець якийсь, я наче смертоносний :(

[davels]

та ну нах!