типу думка вголос

[atejist]

Дехто любить вживати вислів "... у голові замість мізків національна ідея". От було б добре, якби національна ідея (котрої досі просто не існує) включала в себе мізки - тоді б дехто позитивно обламався.

Comments

[deniko76.livejournal.com]

Мізки як національна ідея - це було би дійсно непоганим варіантом

[irengloria.livejournal.com]

Розум універсальний, національна ідея партикулярна, тому раціональність у національному дискурсі може виконувати хіба що інструментальну роль.

Недавно прочитала "Історичну епістемологію" А.Мегілла, серед інших питань він розглядає і національну заанґажованість, причому показує, що це негативно відображається на історичних дослідженнях. Серед прикладів він наводить випадок, коли слабка, але ідеологічно правильна робота отримала премію на престижному конкурсі, однак пізніше комісія все ж врятувала свою честь, відмінивши незаслужену нагороду. Однак Мегілла насторожило те, що фахівці спершу некритично сприйняли привабливі висновки, проігнорувавши їхню необґрунтованість. Аналізуючи різні типи історичного знання, Мегілл показує, що на повсякденному рівні ідеологія підходить і навіть може бути в чомусь корисною, але в науковому співтоваристві до неї слід ставитись критично. Тобто чим більш людина спирається на розум, тим критичніше вона ставиться до ідеології, в тому числі й до такого її вияву, як національна ідея.

До того ж національна ідея є соціальним конструктом, що утворюється внаслідок взаємодії різних (іноді протилежних) суспільних сил. Єдиної національної ідеї не існує в жодному суспільстві.

Якщо національну ідею розуміти тільки як проект розвитку певного суспільства, то раціональність застосовна, але в тому ж розумінні, якою вона застосовна, скажімо, в межах корпорації (наприклад, при порівнянні кількох проектів намагаються застосувати раціональні критерії, щоб визначити, який з них дасть найбільший прибуток; те ж саме відбувається при спробі знайти раціонально обґрунтовані методи менеджменту щоб персонал працював якнайефективніше). Одначе іноді національну ідею наділяють ще однією функцією - виокремлення певного суспільства серед інших. Тоді мізки не можуть розглядатись як суттєвий складник національної ідеї, бо наявність мізків - загальнолюдська риса, а не специфічна для якоїсь нації.

[atejist.livejournal.com]

Дозволю собі вульгаризувати Мегілла.
До чергової річниці з дня народження поета Сталін провів конкурс на кращий проект пам'ятника Пушкіну. Третє місце за рішенням Сталіна зайняв проект "Сталін читає томик Пушкіна".
- Ця версія правильна історично, але неправильна політично: де ж генеральна лінія?
Друге місце зайняв проект "Пушкін читає Сталіна".
- Ця версія правильна політично, але неправильна історично: в часи Пушкіна товариш Сталін ще не писав своїх творів.
Перше місце зайняв проект "Сталін читає Сталіна".

Той факт, що ми сміємося з цього анекдота, засвідчує, що не все так безнадійно ))))

" іноді національну ідею наділяють ще однією функцією -виокремлення певного суспільства серед інших. Тоді мізки не можуть розглядатись як суттєвий складник національної ідеї, бо наявність мізків - загальнолюдська риса, а не специфічна для якоїсь нації."

В чім проблема? Ось тобі й варіант національної ідеї: "наявність мізків має бути характерною невід'ємною ознакою нації". Примітивно, звісно, але можна розглядати це як одну зі складових національної ідеї.

Виокремлення певної частини суспільства не слід вважати негативним явищем, бо практично скрізь (за винятком якраз історичних досліджень) існують і мають існувати свої пріоритети, свої соціальні орієнтири. В наукових розробках цього уникнути, НМСД, взагалі неможливо.

"Якщо національну ідею розуміти тільки як проект розвитку певного суспільства, то ..." ... в мене виникає питання: а нафіга її розуміти інакше?!

[irengloria.livejournal.com]

> наявність мізків має бути характерною невід'ємною ознакою нації

Якої нації? Мізки наявні й у представників інших націй, тому ця складова буде і в росіян, і у французів, і в американців. Якщо під національною ідеєю розуміти те, що робить людину українцем (а іноді під національною ідеєю мається на увазі саме це), то таке партикуляристське розуміння веде до акцентування на окремішніх, а не загальнолюдських рисах, і за такого розуміння раціональність не може належати до визначальних рис.

А якщо національну ідею розуміти як проект розвитку певного суспільства, то тоді слід визнати, наприклад, що російськомовні громадяни України, які хочуть щоб російська стала другою державною, мають таке ж право визначати обличчя нації, як і інші, адже вони нарівні з іншими сплачують податки і роблять внесок у суспільне життя. Це ніяк не можуть зрозуміти багато тих, хто визначає себе як націоналіст.
Проект розвитку певного суспільства переводить обговорення із ідеологічної площини в прагматичну: головною метою стає з'ясування бажань членів суспільства і узгодження їх справедливим чином. Якщо різні суспільні групи мають протилежні прагнення, слід шукати мехінізми ефективного компромісу. Це раціональна стратегія, однак багато тих, хто зараз використовує поняття національної ідеї, вкладають в нього дещо інший зміст, тож про раціональність у них не йдеться.

Щодо історії, то явно абсурдні проекти шансів не мають. Рівень історичних праць може різнитись не такою значною мірою, у більшості випадків порівнюються не геніальна й тупа робота, а більш і менш ретельна, обґрунтована. Надання переваги слабшій роботі (хай навіть вона не нижче плінтуса) дає сигнал всім, що ідеологічна правильність - це суттєвий критерій, тож навіщо старатись більше?
За радянських часів ходило багато анекдотів, і далеко не всі гуманітарії беззастережно підтримували науковий комунізм. Однак стан досліджень був таки безнадійний, обережне вільнодумство не йшло ні в яке порівняння зі свободою досліджень західних науковців. Принципи стають дієвими лише тоді, коли їх постійно практикувати. Якщо ж науковець собі каже: я пишу фігню, щоб здобути місце під сонцем, то це ситуацію не рятує, бо в результаті він таки пише фігню.

[atejist.livejournal.com]

> Якої нації? Мізки наявні й у представників інших націй, тому ця складова буде і в росіян, і у французів, і в американців.

- Моєї нації, чорт забирай! )) Я рішучий противник того, щоб формулювати національну ідею з прив'язкою до чужих націй. Тому варіанти "смерть москалям" і "Україна - найкраща європейська держава" відкидаю. Вони не далеко пішли від "хай у сусіда корова здохне". Моя національна ідея: "якщо ти українець, то мусиш мати мізки й користуватися ними". Чи мають мізки французи з мексиканцями, мене не колише. До моєї нації вони не мають відношення, отже, до моєї національної ідеї також.

> Якщо під національною ідеєю розуміти те, що робить людину українцем (а іноді під національною ідеєю мається на увазі саме це), то таке партикуляристське розуміння веде до акцентування на окремішніх, а не загальнолюдських рисах, і за такого розуміння раціональність не може належати до визначальних рис.

- Навряд чи варто змішувати національну ідею з означенням і ознаками нації. Означення нації має універсальну схему для всіх (такий собі шаблон зі стандартними віконцями, тільки кожна нація заповнює їх своїми властивостями), національна ідея стандартної схеми не має, це простір для фантазії.

> А якщо національну ідею розуміти як проект розвитку певного суспільства, то тоді слід визнати, наприклад, що російськомовні громадяни України, які хочуть щоб російська стала другою державною, мають таке ж право визначати обличчя нації, як і інші, адже вони нарівні з іншими сплачують податки і роблять внесок у суспільне життя.

- Мають право визначати-визначати, та так і не визначити. ©
Пошук компромісу - це завеликий ризик запрягти в один віз лебедя-щуку-рака. Тому мені більше подобається "чергування": спершу національну ідею як проект розвитку визначають радикальні націоналісти (на правах ініціативної групи), всі дружно добросовісно намагаються її реалізувати, а потім через певний визначений час оцінюємо результати і в разі визнання їх незадовільними передаємо право на визначення наступній категорії суспільства.

> Якщо ж науковець собі каже: я пишу фігню, щоб здобути місце під сонцем, то це ситуацію не рятує, бо в результаті він таки пише фігню.

- Науковцям ще якось легше, вони все-таки мають більше свободи, а бідним студентам, котрі цю фігню змушені вивчати, вибору не дають: хоч не хоч, а повторюй!

[irengloria.livejournal.com]

> Моя національна ідея: "якщо ти українець, то мусиш мати мізки й користуватися ними".

Мексиканська національна ідея "якщо ти мексиканець, то мусиш мати мізки й користуватись ними". То ти українець чи мексиканець? Як бачиш, для національного самовизначення наявність мізків не суттєва ознака. Мізки не мають національності.

> Пошук компромісу - це завеликий ризик запрягти в один віз лебедя-щуку-рака.

Європейські держави свого часу не побоялись такого ризику, і, здається, задоволені результатом.
Натомість "ініціативна група" свого часу будувала комунізм, вимагаючи від всіх інших, щоб вони дружно і добросовісно її реалізовували. А доля тих, хто не хотів дружно і добросовісно будувати комунізм добре відома. Повторювати ще раз цей маразм, але вже під вивіскою радикального націоналізму було б безглуздям. До речі, радикальні націоналісти тебе також поставлять до стінки - наприклад, за знущання над нашою калиново-солов'їною мовою (адже в твоїх віршах трапляється мат). Взагалі уявлення про те, що все суспільство повинне щось дружно і добросовісно робити під керівництвом ініціативної групи - це тоталітарна схема. До того ж вона неефективна. Як показує історія, опозицію можна певний час придушувати, штучно створюючи однорідність, але це зрештою веде до деградації. Натомість визнання різноманітності, усвідомлення, що громадяни можуть мати протилежні інтереси і уявлення про суспільний розвиток веде до створення системи противаг, коли кожна суспільна група має важелі впливу на прийняття рішень. Рішення відображають суспільну думку, кожна група відчуває себе залученою до прийняття рішень, намагається здобути найбільше прибічників, а це виступає запорукою розвитку.