![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Підсумки року Дракона
Нормальні люди в кінці січня виносять ялинку з хати, а я в кінці січня пишу, чим мені запам'ятався минулий рік.
Протягом самого 2024 року я тут писав дуже мало. Зазвичай так буває, коли або нічого значимого не відбулось, або відбувалися такі події, що про них хотілось би забути й не згадувати. Цього разу – зовсім ні. Навіть попри те, що з кримським прогнозом я обламався, рік для мене був дуже насиченим і вдалим. Щось типу «є про що згадати, нема чого дітям розказати», бгг. Ну, власне, подробиці я описуватиму вже після війни. А тут лише скажу, що станом на зараз ця війна дала мені більше, ніж забрала. Отак воно в мене все навиворіт... І майже все, що війна мені дала, припало на 2024. (Сподіваюся, далі буде.) Зокрема, я вибрався з депресняку, в якому просидів десяток років. Щасливим іще не почуваюся, до щастя мені ще далеко. Та тим не менше, я ожив. До цього я десяток років існував як зомбі.
Що ще можна розповісти прямо зараз. У 2024 я отримав більше документів про освіту, ніж за все попереднє своє життя разом узяте. І найсмішніше – мене наздогнав педінститутський диплом, про існування якого я навіть не здогадувався! Тобто я навчався в педагогічному, на фізматі, й покинув навчання в самісінькому кінці. На держекзамени й на захист дипломної я не прийшов. Принципово, щоб не отримати диплом. (Ну бо так от.) А через 24 роки після того я випадково дізнався, що диплом у мене все рівно є. Заглянув у Дію й наткнувся на нього. Мабуть, про це теж не треба було би розповідати вголос. Але хай уже.
Протягом самого 2024 року я тут писав дуже мало. Зазвичай так буває, коли або нічого значимого не відбулось, або відбувалися такі події, що про них хотілось би забути й не згадувати. Цього разу – зовсім ні. Навіть попри те, що з кримським прогнозом я обламався, рік для мене був дуже насиченим і вдалим. Щось типу «є про що згадати, нема чого дітям розказати», бгг. Ну, власне, подробиці я описуватиму вже після війни. А тут лише скажу, що станом на зараз ця війна дала мені більше, ніж забрала. Отак воно в мене все навиворіт... І майже все, що війна мені дала, припало на 2024. (Сподіваюся, далі буде.) Зокрема, я вибрався з депресняку, в якому просидів десяток років. Щасливим іще не почуваюся, до щастя мені ще далеко. Та тим не менше, я ожив. До цього я десяток років існував як зомбі.
Що ще можна розповісти прямо зараз. У 2024 я отримав більше документів про освіту, ніж за все попереднє своє життя разом узяте. І найсмішніше – мене наздогнав педінститутський диплом, про існування якого я навіть не здогадувався! Тобто я навчався в педагогічному, на фізматі, й покинув навчання в самісінькому кінці. На держекзамени й на захист дипломної я не прийшов. Принципово, щоб не отримати диплом. (Ну бо так от.) А через 24 роки після того я випадково дізнався, що диплом у мене все рівно є. Заглянув у Дію й наткнувся на нього. Мабуть, про це теж не треба було би розповідати вголос. Але хай уже.