atejist: (Default)
Чесно, я не тормоз, просто в мене був занадто насичений місяць, плюс іще фактори...
Словом, я самовпевнено вліз у флешмоб, побачений у [personal profile] germes21 . Умови - простіше не буває: условия флешмоба таковы. Желающие участвовать под этим постом оставляют характерный комментарий по типу "хочу!". После чего получают от автора поста имя поэта. Затем уже в своем блоге нужно выложить любимое или внезапно понравившееся стихотворение заданного поэта. И уже самому раздавать имена стихотворцев отметившимся. Проте я свідомо ускладнив собі ці умови, пообіцявши додатково написати пародію на "свій" вірш. І тут Гермес мені "удружив": "... щоб я розумів, на що пародія, треба обрати характерне першоджерело. Може, Котляревський?"
У Котляревського найбільш знаковим твором є "Енеїда", яку майже ніхто не пам'ятає, крім початку. Але пародію на початковий уривок "Енеїди" я писав не так давно, а спародіювати це вдруге, та ще й так, щоб не плагіатити самого себе -  виявилося непосильною задачею. Тому довелося використати "запасний вихід". Крім козака Енея, в Котляревського є ще один відомий, "брендовий" герой - точніше, героїня. Гадаю, всі її впізнають, навіть попри те, що я її радикально осучаснив:

Я крута діваха-няша,
а зовуть мене Наташа -
не дізнаєтесь ніколи,
що насправді я Микола.
Я френдів 5000 маю,
"лайки" пачками збираю.
Інтернет люблю я дуже,
а реал мені байдуже.
Я на всяких Мамбах рулю,
та знайомитися - дулю!
Бо для мене весь прикол -
розвести других Микол.
 
Звісно ж, оригінал узятий із драми "Наталка-Полтавка". Вона  написана у кращих традиціях індійського кіно: тут співають усі, кому не ліньки, а головним героям по понятіям положено співати більше всіх. Відповідно, Наталка починає співати з самісінького старту п'єси. Але "фірмову" свою пісню співає в кінці:

Ой я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Коло мене хлопці в'ються
І за мене часто б'ються,
Но я люблю Петра дуже,
А до других мні байдуже.
Мої подруги пустують
І зо всякими жартують,
А я без Петра скучаю
І веселості не знаю.
Я з Петром моїм щаслива,
І весела, і жартлива,
Я Петра люблю душею,
Він один владієть нею.

До речі, [personal profile] gatta_bianka  сказала, що це старий флешмоб, розпочатий ще в ЖЖ. Тому зробимо вигляд, що таки я не тормоз, а просто цей флешмоб має особливість - він "не псується" й не має термінів давності :) Отже, всі бажаючі можуть приєднуватися!
atejist: (Default)
Нарешті потроху відновлююся від чергового кількарічного ступору. Згадав молодість, тряхнув стариною: почав бавитися віршиками на ХарківФорумі. Раніше чув думку, що інтернет-форуми як явище вимиратимуть, що вони неконкуретоздатні проти соцмереж. Але харківський форум напрочуд масовий. Звісно, за рахунок комерційних оголошень, але тим не менше. Ні моя улюблена Домівка, ні Теревені в найкращі свої часи не могли похвалитися такою відвідуваністю, як ХФ нині. Тому сподіваюся, що це посилання не повторить долю посилань на Домівку й Музфорум. Між іншим, мені там теж віршика присвятили, о! Здається, вдруге в моєму житті. А першою була Факар Чуковська... ех... 
atejist: (Default)

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,
доки Гармаш і Федецький бігають по полю!

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
всіх знесуть одним підкатом наші оборонці!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
бо й самим набридло грати через пень-колоду!

atejist: (Default)
Євген був парубок моторний
і хоч у збірну лівий хав:
з ударом, з дриблінгом, проворний,
голи-красунчики клепав!
Та як пішли уже фінали,
дніпрян севільці обламали.*
Тут Коноплянка щось збагнув;
переконавшись, що іспанці -
поважні дони, а не ланці,
з "Дніпра" в "Севілью" сам чкурнув...

*інший варіант:
Та андалузькі роха-бланки
дали дніпрянам прочуханки.

atejist: (Чистіша від сльози вона хай буде!)
Слово популярне, але його правопис у жодному підручнику не розглядається. Непорядок. Тим паче, українську мову потихеньку починають вивчати все більше людей. Та ще й перше вересня на носі. Пропоную цей віршик для позакласного читання:

В нас радіє все село:
при смерті (хто? що?) Хуйло!
Яму риє півсела
для (кого? чого?) Хуйла.
Викопаєм чималу
і Хуйлові, і Хуйлу.
Заспіваєм "Ла-ла-ла"
й кинем червам (що?) Хуйла,
хай за земляним столом
снідають (ким? чим?) Хуйлом.
Хай росте будяк здоровий
на Хуйлі і на Хуйлові!
atejist: (Default)
Якщо хлопчик слуха "Квін",
Рокерів проклятих -
Це погано чинить він!
Треба не давати!
Хлопчик слуха блатняки
Про тюрму й бандита?
Дуже добре! От таких
Можна й похвалити!
Армстронга буржуйський джаз
Чи якісь "Пінк Флойди" -
Це погано, це у нас
Відтепер не пройде!
От захоче дітвора
русскій реп із матом -
Це вже добре, це - ура!
Слухайте, малята!

( на жаль, це навіть не стьоб: http://la-sharik.livejournal.com/57207.html )
atejist: (Default)
Продовжую розкривати тему ... ну, отих самих ... (яких цицьок, ви шо, НЕКзПЗСМ сказала - ніззя!) моїх віршиків, котрі нібито й непогано вийшли, але читати треба в контексті. Сюди віруючим-християнам краще не заглядати, тут я нарешті дозволив собі трішки атеїзму. Правда, то вже старе, зате з розряду "вічних цінностей". А це - найсвіжіше, навіть злободенне, я би сказав.
atejist: (Default)
Одного разу вже казав, що в мене під час дописування на різних інтернет-ресурсах народжуються віршики, котрі мені подобаються, але як окремі самостійні твори цінності не становлять - лише "в контексті". У своєму ЖеЖе я їх не постив, але посилання давав. Здається, вже можна й повторити сею процедуру. Причому з додатковим коментарем.

Таке враження, що то Обізяна (tm) тицяє мене носом: дивись, мовляв, хочеш бути причетним до мистецтва? - то ось твоє місце, і не намагайся писати щось серйозне, твій жанр - дурка!
Вже кілька тижнів намагаюся довести до пуття вірш на тему крові і кровопивць. А в ньому - сказати про те, що мене давно хвилює і дивує. Виходить щось напрочуд неоковирне. Буквально двох слів зв'язати не вдається, щоб вони не виглядали "целофаном". Зате "прогнати" - будь ласка, хвилинна справа, і метафора сяка-така знаходиться, і фрази в розмір лягають!.. (тиць, тиць!)

На знак вдячності за натхнення виконую обіцянку й розміщую в себе "заразу, підчеплену в [livejournal.com profile] pani_lotsyna" (означення теж її, гг):

Залиште коментар, і я:
1. Зізнаюсь, чому я вас зафрендив.
2. Скажу, яка пісня/фільм нагадує мені про вас.
3. Розповім випадковий факт про вас.
4. Розповім свій перший спогад про вас.
5. Скажу, яка тварина/овоч мені про вас нагадує.
6. Запитаю щось, що завжди хотів про вас знати (якщо, звісно, хотів).

Якщо я це всьо зроблю, ти залишиш цей пост у себе в ЖЖ.
atejist: (Default)
Гра в казку

Так тепло душі в напівтемряві свічки...
Думки тихо ллються безжурним потічком...
Так легко і ніжно цілує у вушко
і в шию мене білосніжна подушка,
що навіть не хочеться думать мені
про те, що лежу я в труні...
Ба!.. Тишу мого безтурботного раю
важка чоловіча хода прорізає!
Я чую: все ближче і ближче мій лицар;
герой цей сильніший за злу чарівницю!
Я знаю: він довго вагатись не звик,
омріяний мій мандрівник!
Він зараз підійде, мене поцілує,
і міцно-преміцно його обійму я,
того, хто позбавив мене злих проклять;
за це його буду довічно кохать!
Ще мить - і серця спалахнуть у вогні,
в якому вже губи... О, ні!!!
За що?!. Як же так?!. Знепритомнів, бідака...
А це що за запах? Усравсь з переляку?..
Ех!.. Я третій рік вже тобою хворію,
а ти просто взяв обісрав мої мрії!
Чекала: ти прийдеш забрати з собою,
та ба! - я тобі не потрібна живою,
бо ти невразливий до Ероса стріл -
ти просто серун-некрофіл!
atejist: (Default)
Хоч би як я не ставився до лірики, але - каюся! - іноді пишу. Переважно знов-таки під впливом Інтернету. От, наприклад, якось проводився конкурс - то в мене і з'явилося таке:

Там, де сонце насмішливе плавить знічев'я пісок
І найменшу хмаринку гидливо рівняє до бруду,
Там для мене - хоч вірте, хоч ні - справді райський куток,
Де я свій, де я вдома... колись був, та більше не буду.
Мабуть, сонце тутешнє здалось тобі надто жарким -
Ти пішла, ледь кивнувши мені в мовчазному прощанні,
Без усякого жалю полишивши жовті піски,
До північного міста, що спить в сутінковім тумані.
До сих пір я вважав, що ті сутінки - просто бридкі,
Та тепер, коли ти заховалась за ними від мене,
Я пірнаю у них так охоче, як в ковдри м'які -
То до тебе у пошуках тягнеться серце шаленне.
Я навчуся любити це місто, холодне і зле,
Полюблю той туман, що все місто узяв у облогу...
Він по-жлобськи хова моє сонце від мене, але
Я ненавиджу сонце, що світить для мене самого!

А це вже найсвіжіше. Писав різну фігню для вже згаданого Музфоруму, а потім вирішив стулити все в купу й подивитися, що вийде. Вийшло

Маніакальне

Чомусь ніяк не виходить зважати на
раціональність, коли розум втрачено.
Слово - це срібло, закляття - це платина,
коли закляття для тебе призначено!
Твої сліди пробиватиму цвяхами,
щоби від мене ти не віддалялася,
вітер здійматиму, щоб геть із птахами
не полетіла, в туман не сховалася,
шторм на воді розгойдаю, щоб шхуною
не попливла ти до іншого берега,
час зупиню, щоб лишилася юною -
зрілість хай вічно чекає попереду!
Кулю пущу сам собі у потилицю,
голову вкрию червоним мереживом
тільки за те, що так підло насмілився
твою священну свободу обмежувать!
atejist: (Default)
Останнім часом мене з новою силою понесло заганятися на форумах. Причому речі, котрі я там пишу, мені самому подобаються (та й, схоже, не лише мені самому), але з різних причин в концепцію мого ЖЖ вони не вписуються. Тому й не друкуватиму - але лінки вивалю. Тим більше,
1) переважно ці вірші мають цінність лише в контексті своєї теми
2) там не лише моя творчість пилом припадає, а й інших людей. І те, що писали інші, достойне похвали!
Отже.

http://forum.domivka.net/showthread.php?t=7117 - це старе і декому з читаючих мій ЖЖ давно відоме, але насолодіться темою ще раз! (а не був би Богдан Гдаль таким варваром, можна було б і ще дещо на Домівці показати)

http://www.tereveni.org.ua/forum/index.php?showtopic=7162&pid=196104&st=60& - це вже нове, хоча теж не для всіх. Різниця ще й у тому, що тут варта уваги лише поточна сторінка (вірш Katod'а я цитував), а варваром себе проявив Маркос, забороняючи подальше віршування.

http://musicworld.org.ua/viewtopic.php?t=969 - зате тут треба не просто читати від початку й до кінця, а ще й час від часу заново заглядати, бо "далі буде". Принаймі за мною не заіржавіє. Ще одна тема, котра - гадом буду! - поновлюватиметься й надалі -
http://musicworld.org.ua/viewtopic.php?t=1109
але туди нахабно копіюватиметься весь подальший "Ironic Maiden". Хіба повториться вже знайома ситуація, коли замовлять пародію НЕ на українську пісню. Тоді "готову продукцію" викладу лише на форумі.
atejist: (Default)
Зараз буде вірш, котрий із усього мого доробку виявився найнепотрібнішим. Спершу - мені, бо я не захотів підписувати його своїм іменем, потім - редактору районної газети, де його не надрукували. (інший мій - узяли, а тут одне слово не сподобалося...) Навіть назви вірш не має, зате має епіграф!!!

Не бійся взяти анекдот
В основу іронічних од,
Та бійся, щоб твоя робота
Не породила анекдота!

Сіє написав Андрій Крижанівський, а я написав ось шо:

Каже друзям Слава:
-Хочете, признаюсь,
Як я на халяву
У таксі катаюсь?
Я, коли приїду,
Запускаю жменю
Нібито по гроші
У свою кишеню
І встаю з машини
Зі словами "Бляха!..
Я ж просив зашити
Оту діромаху!
Я в кишеню зранку
триста баксів клав!
Ще ж і перевірив,
Як в таксі сідав:
Всі були на місці...
А тепер немає...
Точно десь в машині!"
І таксі зникає!

А це вже писалось у славетному 2004-у:

"Передвиборча програма конкретного кандидата у Президенти"

В общем, гадом буду - я фуфло не парю:
Тільки вибираєте мене -
Зразу жизнь-маліна, це я вам базарю,
Нас і США не дожене!
Стану я смотрящим - тьху, блін, Президентом -
Зразу по поняттям заживем,
В хаті я порядок наведу моментом,
І з ЄС, шо нада, перетрем.
Я мужик конкретний, зря триндіть не буду,
Я вам отвічаю за базар!
Ну а то шо гонять всякі лєві люди -
То все пі... І я ж кажу - піар!
Кажуть, шо на папу
Я всігда шестачив -
Ай-я-яй, брехать нехарашо!
Папу у гробу я
В білих тапках бачив,
Він мені не вперся ні у шо.
Я і сам пахан, а не якийсь муділа,
Я на всіх на світі болт ложив!
Так шо, мабуть, время получить на ділі
То, шо я в натурі заслужив!

боюся, скоро можна буде провітрювати від нафталіну і сміливо видавати за свіжак...
atejist: (Default)
З приїздом до Києва для мене настали часи тотальної кризи, коли геть усе валилося з рук. Творча криза призвела до бажання родити ХОЧ ЩОСЬ, аби тільки пересвідчитися, що я ще хоч на щось здатен. В результаті я вимучив нижченаведене - бліде, тускле, але тим не менше включаю до своєї "збірки".

"Поцілунок безсоння"

Доторкнувшись губами до тебе,
Дивний присмак відчую, терпкий і солодкий,
І тоді вже нічого не треба -
Тільки ще хоч один ніжний дотик короткий.
Ти зігрієш мене, наче літо,
Як весна, розженеш кров у заспані вени,
Ти наповниш бажанням летіти
Аж до самих небес крізь колючі терени!
Кожен ранок, з тобою зустрітий -
То є день, коли решту життя вже не шкода,
Коли хочеться мить зупинити,
Коли розум мовчить, а говорить природа.
Я плював на недоспані ночі!
Що за вечір без тебе? Терпіння втрачаю!..
Вже нічого на світі не хочу -
Тільки кружку міцного зеленого чаю...

(17.04.2004.)

Зате наступний вірш писався з натхненням. Музою виступала Настя Яремчук, котрій він і присвячується... і перед котрою мені страшенно незручно за нього. Бо хоч би як не змінювалося моє ставлення до "АтмАсфери", Настусю я завжди щиро поважав. І ніколи не мав найменшого бажання стьобатися з її мрій. А при неправильному підході (читай: якщо тільки захотіти) цей вірш можна сприйняти саме як насмішку. Тому я дуже сподіваюся, що Настуся на нього ніколи не наткнеться. А на те, що вона свою мрію зрештою здійснить, я не лише сподіваюся - я в цьому чомусь впевнений.

"На стіні у мене скрипка..."

На стіні у мене скрипка
Сірим порохом припала,
І давно вона не грала,
Бо всього лиш дві струни.
А смичок тієї скрипки -
Це бабуся так казала -
Каніфоль востаннє нюхав
За два роки до війни.
А колись вона співала,
А колись вона раділа...
Жаль, мене тоді на світі
Ще в проекті не було.
І я так чомусь цю скрипку
Оживити захотіла,
Що, мабуть, сама навчуся
І зіграю всім на зло!
Та недавно я почула
Щось таке, що ледь не впала:
Це зайшов до мене в гості
Давній друг джигіт Отар
І сказав, що моя скрипка
Поруч з скрипкою лежала,
А насправді цей інструмент
Називається "дутар"!
Але я собі дозволю
Не погодитись з Отаром:
Він мене, чомусь здається,
Підколоти захотів.
Ну то й що, що в скрипки досі
Дві струни, як у дутара?
А нащо ж тоді у неї
Зайві дірки для колків?
Ось візьму я й одягнуся
Та й подамся поміж люди,
Їхню музику почую
Та ще струн дзвінких знайду.
І зніму з стіни скрипчину,
Довго-довго ладить буду,
І всю душу без останку
Я у скрипку цю вкладу.
А вона, мов неохоче,
Тихо-тихо стрепенеться,
Мов спита мене: "А що я
У руках твоїх роблю?"
І таким же голосочком
До смичка мого озветься,
Що я свою вірну флейту
Геть повік не розлюблю!
atejist: (Default)
Якщо перший мій вірш присвячувався школі, де я навчався (але не Артемівській! Два роки там - найсвітліші спогади...), то наступний присвячується школі, де навчається моя сестра. Хоча коли писав, то в пам'яті нахабно спливала Великобузівська ЗОШ, де я свого часу вчителював...

Монолог учительки на уроці математики

-Добрий день. Сідайте, діти.
Шось вас в класі дуже мало...
Попрошу вас не шуміти...
Рот закрий, кому сказала!
Не дадуть же, паразіти,
Навіть плани дописати.
Ну, не хочете сидіти -
Значить, будем працювати!
Так, Бабенко, де домашня?
Як це так - не задавала?
На уроці на вчорашнім
Де ти був? Що-о-о?!. Я гуляла?!
Якщо я була відсутня,
Значить, так було і нада.
Празник ваш тут ні при чому -
Вчора в нас була нарада.
Отже, ми вивчали тему...
Ну і що, що самостійно?
Це для вас така проблема?
Ну от, так воно постійно...
Все одно ви должні знати
Те, шо я вам задавала.
Треба було не гуляти,
А шукати по журналах!
Ладно. Зараз - нова тема.
Відкриваємо підручник,
Пишем в зошит теорему
І напам'ять її учим.
Я прийду і перевірю.
І сидіть мені мені, як миші!
Щось не ясно? Свєто, Віро?
Потім поясню. Пізніше.
Ось вам зразу і домашня -
Не кажіть, що не давала.
Що? Багато? Бідолашні...
Це вам, щоб поменш гуляли.
Ну так от, сидіть тихенько,
Я за хвильку повернуся.
Що там?! Хто? Знов ти, Бабенко?!
Ось прийду - я розберуся!

(19.02.2002.)

Наступне творіння з'явилося 15.07.2003. від сильного бажання скинути з душі те лайно, що там назбиралося; моралістам читати не рекомендується. Робоча назва - "Полтавські замальовки"

Як ти пахнеш духмяно,
О невинна природо,
Коли вітер сміється
У смарагдовім вирі!
Диким озером манить
Неземна насолода!
...Так, принаймі, здається
У смердючій квартирі.
Людям прагнуть властиво
До наземного раю,
І дружити, й кохати,
І плекати надію...
Я це все особливо
Розуміть починаю,
Коли в темній кімнаті
Від самотності вию.
Як я вдячний поетам,
Що придумали риму!
Скільки слів різних гарних
Можна в вірші сказать!
То нащо ж буть відвертим?
Можна ж гратися ними,
Замість кинуть вульгарне,
Але щире "От *****!"
atejist: (Default)
З наступним віршем пов'язані числені розчарування. По-перше, писався він іще до 10-річчя незалежності України, але з якихось там причин я так ніде його й не розмістив. По-друге, через деякий час він втратив актуальність, але вже до 15-річчя виглядав як новенький! І я надрукував його на форумі Домівка.нет, де його - по-третє - ніхто й не помітив. Шкода, як на мене - віршик вдався. Ядовитий, аки гюрза.

"До ювілею незалежності"

Спливли у минуле століття неволі,
Скінчились криваво-червоні роки.
Народ, що в ярмі проклинав свою долю,
Здобув незалежність на вічні віки.
Ми тихо, та вірно молилися Богу,
Й Отець наш Всевишній не міг нас забуть:
Це він нам вказав ту єдину дорогу,
До волі, соборності й рівності путь!
В братерстві і злагоді, мирі й любові
Збудуєм, Вкраїно, майбутнє твоє!
З надією й вірою в кожному слові
Народ твій несхитну присягу дає.

Настпний вірш варто прокоментувати хоча б тому, щоб не виникало нездорового запитання: а з якої радості я писав його від першої особи жіночого роду? Все просто - писався він якби на замовлення. (До речі, наприкінці 2002-го писався, а зараз його цінність змазана часом. Але все одно - хай буде...) Знайомій одинадцятикласниці у школі дали завдання: написати патріотичний вірш! А мені закортіло посвітитися в компанії. І так "під неї" за якусь годину-другу з'явилося

"Все в нас буде"

Хай сьогдні ще є в нас проблеми -
Хтось за Брежнєвим досі сумує,
Хтось кричить: "Ні, до Штатів підемо -
Дядько Сем нас усіх нагодує!"
Але впевнена я: наші мрії
Неодмінно і скоро здійсняться;
Ми самі все зробити зумієм -
Лиш не треба боятися праці!
Коли всім рукави закотити
І до справи узятись завзято,
Неодмінно захоче ходити
І до нашої вулиці свято!
І тоді наш народ перестане
Заздрить німцям, французам, канадцям,
Від діаспори ждать "мани-мани" -
Бо плоди принесе власна праця!
І соромитись рідної мови
Перестануть Донбас і кримчани,
Бо до кожного нашого слова
Цілий світ прислухатися стане!
Все в нас буде - хліб, цукор і сало,
Буде свято, і пісня, і танці...
Та, щоб це все насправді настало,
Треба Кучму повісить за ноги!
atejist: (Default)
Оце якось зловив себе на думці: а в мене ж до біса різних віршиків пропадає безслідно... Десь колись для чогось написав - і все, з кінцями. От коли вдається родити "самостійний" твір, я його десь фіксую собі на пам'ять, а коли щось "тематичне" - показую комусь один раз і забуваю. А то й не показую. А, мабуть, даремно! Начитався недавно Калича і прийшов до висновку: виявляється, виносити на світ білий можна геть усе! Досконале, недосконале - звідки знаєш, а раптом комусь саме таке до вподоби?

А тут якраз така халепа: з'явився в мене ЖЖ, а що з ним робити - не знаю!
Раз у мене є ЖЖ -
Не запхати ж його в ж...
От і спробую вирішити дві проблеми водночас. Писатиму сюди все, що згадаю, ну й нове по мірі надходження... Тим більше, деякі мої речі виглядають незрозуміліми без коментарів, а тут якраз коментувати можна, стільки влізе. Ну і плюс до того дещо з моїх творінь містить елементи... гм... не зовсім нормативної лексики, чи що. Якось на поважних сайтах таке і показувати незручно. А тут ніхто не зітре й не забанить.

отже, перший мій вірш, котрий я не соромлюся таким назвати. Написаний десь так у 1992 чи 1993 (10-ий клас), робоча назва - "Згадую школу"

Час минає без упину,
Та я знаю, що ніколи
Ні на мить, ні на хвилину
Не забуду рідну школу.
Бо хіба ж забудеш школу,
Де навчали нас читати,
Пізнавати світ довкола,
У біді допомагати?..
...Випускний... Вологі очі...
Ми йдемо поважно в парах...
Рідна школо! Ти щоночі
Мені снишся... у кошмарах!..

Наступний вірш написаний наприкінці листопада 1999-го. Як на мене - найкраще з усього, що мені вдавалося. Мабуть, тому, що то був період досі невідчуваного романтичного запалу...

"Признання"

Як підібрать такі слова,
Щоб жар кохання передати,
Котрий всю душу зігріва
І серце змушує співати?
Як ніжну лірику твою
Вдихнути у палке признання,
Не в ширпотребне "ай лав ю",
А в крик нестримного кохання?
Твоє волосся, губи, стан
Я цілував би до нестями,
Та жаль - безкрайній океан
Лежить, мов прірва, поміж нами.
Але твій голос долетить -
Я знаю! - звідусіль до мене
І зачарує мене вмить,
Мов спів міфічної сирени.
У небо, наче у елей,
Поринуть хочу з головою,
Бо небо - кольору очей,
Колись оспіваних тобою.
Повір, небесна ця любов
Не згасне і не захолоне!
...Про тебе мрію знов і знов,
О мій єдиний Елтон Джоне!

Profile

atejist: (Default)
atejist

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 25th, 2017 03:19 pm
Powered by Dreamwidth Studios