atejist: (Default)
Хоч би як я не ставився до лірики, але - каюся! - іноді пишу. Переважно знов-таки під впливом Інтернету. От, наприклад, якось проводився конкурс - то в мене і з'явилося таке:

Там, де сонце насмішливе плавить знічев'я пісок
І найменшу хмаринку гидливо рівняє до бруду,
Там для мене - хоч вірте, хоч ні - справді райський куток,
Де я свій, де я вдома... колись був, та більше не буду.
Мабуть, сонце тутешнє здалось тобі надто жарким -
Ти пішла, ледь кивнувши мені в мовчазному прощанні,
Без усякого жалю полишивши жовті піски,
До північного міста, що спить в сутінковім тумані.
До сих пір я вважав, що ті сутінки - просто бридкі,
Та тепер, коли ти заховалась за ними від мене,
Я пірнаю у них так охоче, як в ковдри м'які -
То до тебе у пошуках тягнеться серце шаленне.
Я навчуся любити це місто, холодне і зле,
Полюблю той туман, що все місто узяв у облогу...
Він по-жлобськи хова моє сонце від мене, але
Я ненавиджу сонце, що світить для мене самого!

А це вже найсвіжіше. Писав різну фігню для вже згаданого Музфоруму, а потім вирішив стулити все в купу й подивитися, що вийде. Вийшло

Маніакальне

Чомусь ніяк не виходить зважати на
раціональність, коли розум втрачено.
Слово - це срібло, закляття - це платина,
коли закляття для тебе призначено!
Твої сліди пробиватиму цвяхами,
щоби від мене ти не віддалялася,
вітер здійматиму, щоб геть із птахами
не полетіла, в туман не сховалася,
шторм на воді розгойдаю, щоб шхуною
не попливла ти до іншого берега,
час зупиню, щоб лишилася юною -
зрілість хай вічно чекає попереду!
Кулю пущу сам собі у потилицю,
голову вкрию червоним мереживом
тільки за те, що так підло насмілився
твою священну свободу обмежувать!

Profile

atejist: (Default)
atejist

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 25th, 2017 03:07 pm
Powered by Dreamwidth Studios