atejist: (Default)
Одного разу вже казав, що в мене під час дописування на різних інтернет-ресурсах народжуються віршики, котрі мені подобаються, але як окремі самостійні твори цінності не становлять - лише "в контексті". У своєму ЖеЖе я їх не постив, але посилання давав. Здається, вже можна й повторити сею процедуру. Причому з додатковим коментарем.

Таке враження, що то Обізяна (tm) тицяє мене носом: дивись, мовляв, хочеш бути причетним до мистецтва? - то ось твоє місце, і не намагайся писати щось серйозне, твій жанр - дурка!
Вже кілька тижнів намагаюся довести до пуття вірш на тему крові і кровопивць. А в ньому - сказати про те, що мене давно хвилює і дивує. Виходить щось напрочуд неоковирне. Буквально двох слів зв'язати не вдається, щоб вони не виглядали "целофаном". Зате "прогнати" - будь ласка, хвилинна справа, і метафора сяка-така знаходиться, і фрази в розмір лягають!.. (тиць, тиць!)

На знак вдячності за натхнення виконую обіцянку й розміщую в себе "заразу, підчеплену в [livejournal.com profile] pani_lotsyna" (означення теж її, гг):

Залиште коментар, і я:
1. Зізнаюсь, чому я вас зафрендив.
2. Скажу, яка пісня/фільм нагадує мені про вас.
3. Розповім випадковий факт про вас.
4. Розповім свій перший спогад про вас.
5. Скажу, яка тварина/овоч мені про вас нагадує.
6. Запитаю щось, що завжди хотів про вас знати (якщо, звісно, хотів).

Якщо я це всьо зроблю, ти залишиш цей пост у себе в ЖЖ.
atejist: (Default)
Коротка формула Петренка (в доповнення до законів Мерфі)

Нехай подія A означає, що ставка, зроблена гравцем у букмекерській конторі, виявилась виграшною. Тоді ймовірність виграшу обчислюється за формулою

p(A)=z/(kn)

(тут і надалі k - коефіцієнт виграшу (вказується на квитанції), n - кількість ставок, включених в "експрес" (для ставки "ординар" як для частинного випадку n=1), z - доля, обіцяна сторонній людині в разі виграшу; число z є дійсним і належить відрізку [0;1])

Формула повторної ставки

Нехай гравець робить ставку у букмекерській конторі m-ий раз. Тоді ймовірність виграшу обчислюється за формулою

p(A)=z/(mkn)

Астрологічна формула Петренка

Нехай d1 - дата народження гравця, d2 - дата ставки (d1 і d2 - натуральні числа від 1 до 31 виключно; місяць і рік значення не мають). Тоді ймовірність виграшу гравця, який вірить у прикмети, обчислюється за формулою

p(A)=z(sign |d1-13|)(sign |d2-13|)/(mkn)
atejist: (Default)
Гра в казку

Так тепло душі в напівтемряві свічки...
Думки тихо ллються безжурним потічком...
Так легко і ніжно цілує у вушко
і в шию мене білосніжна подушка,
що навіть не хочеться думать мені
про те, що лежу я в труні...
Ба!.. Тишу мого безтурботного раю
важка чоловіча хода прорізає!
Я чую: все ближче і ближче мій лицар;
герой цей сильніший за злу чарівницю!
Я знаю: він довго вагатись не звик,
омріяний мій мандрівник!
Він зараз підійде, мене поцілує,
і міцно-преміцно його обійму я,
того, хто позбавив мене злих проклять;
за це його буду довічно кохать!
Ще мить - і серця спалахнуть у вогні,
в якому вже губи... О, ні!!!
За що?!. Як же так?!. Знепритомнів, бідака...
А це що за запах? Усравсь з переляку?..
Ех!.. Я третій рік вже тобою хворію,
а ти просто взяв обісрав мої мрії!
Чекала: ти прийдеш забрати з собою,
та ба! - я тобі не потрібна живою,
бо ти невразливий до Ероса стріл -
ти просто серун-некрофіл!

фрази

Jan. 4th, 2008 02:03 am
atejist: (Default)
Іноді я повторюю власні фрази, сказані раніше. Назвати це афоризмами не можна, та все ж щось... Погано тільки, що ці вислови забуваються. Мабуть, треба б і їх архівувати. Ось що ще не забув (під катом - ненормативна лексика!):

Дитина стає дорослою не тоді, коли вона повертає направо попри наказ повертати вліво, а тоді, коли повертає направо попри наказ повертати направо.

Дзеркало душі - не очі, а унітаз, котрий людина залишає після себе у громадському туалеті.

Модератор на порядному форумі - це асенізатор із зашитою дупою: за всіма лайно підчищає, а самому полегшитися не можна.

Всі баби - стерви. Але крім баб на світі бувають іще жінки й дівчата.

Радянське суспільство характеризувалося фразою "Надійшла вказівка проявити ініціативу". Пострадянське - фразою "Зараз модно виділятися".

Read more... )
atejist: (Default)
Хоч би як я не ставився до лірики, але - каюся! - іноді пишу. Переважно знов-таки під впливом Інтернету. От, наприклад, якось проводився конкурс - то в мене і з'явилося таке:

Там, де сонце насмішливе плавить знічев'я пісок
І найменшу хмаринку гидливо рівняє до бруду,
Там для мене - хоч вірте, хоч ні - справді райський куток,
Де я свій, де я вдома... колись був, та більше не буду.
Мабуть, сонце тутешнє здалось тобі надто жарким -
Ти пішла, ледь кивнувши мені в мовчазному прощанні,
Без усякого жалю полишивши жовті піски,
До північного міста, що спить в сутінковім тумані.
До сих пір я вважав, що ті сутінки - просто бридкі,
Та тепер, коли ти заховалась за ними від мене,
Я пірнаю у них так охоче, як в ковдри м'які -
То до тебе у пошуках тягнеться серце шаленне.
Я навчуся любити це місто, холодне і зле,
Полюблю той туман, що все місто узяв у облогу...
Він по-жлобськи хова моє сонце від мене, але
Я ненавиджу сонце, що світить для мене самого!

А це вже найсвіжіше. Писав різну фігню для вже згаданого Музфоруму, а потім вирішив стулити все в купу й подивитися, що вийде. Вийшло

Маніакальне

Чомусь ніяк не виходить зважати на
раціональність, коли розум втрачено.
Слово - це срібло, закляття - це платина,
коли закляття для тебе призначено!
Твої сліди пробиватиму цвяхами,
щоби від мене ти не віддалялася,
вітер здійматиму, щоб геть із птахами
не полетіла, в туман не сховалася,
шторм на воді розгойдаю, щоб шхуною
не попливла ти до іншого берега,
час зупиню, щоб лишилася юною -
зрілість хай вічно чекає попереду!
Кулю пущу сам собі у потилицю,
голову вкрию червоним мереживом
тільки за те, що так підло насмілився
твою священну свободу обмежувать!
atejist: (Default)
Останнім часом мене з новою силою понесло заганятися на форумах. Причому речі, котрі я там пишу, мені самому подобаються (та й, схоже, не лише мені самому), але з різних причин в концепцію мого ЖЖ вони не вписуються. Тому й не друкуватиму - але лінки вивалю. Тим більше,
1) переважно ці вірші мають цінність лише в контексті своєї теми
2) там не лише моя творчість пилом припадає, а й інших людей. І те, що писали інші, достойне похвали!
Отже.

http://forum.domivka.net/showthread.php?t=7117 - це старе і декому з читаючих мій ЖЖ давно відоме, але насолодіться темою ще раз! (а не був би Богдан Гдаль таким варваром, можна було б і ще дещо на Домівці показати)

http://www.tereveni.org.ua/forum/index.php?showtopic=7162&pid=196104&st=60& - це вже нове, хоча теж не для всіх. Різниця ще й у тому, що тут варта уваги лише поточна сторінка (вірш Katod'а я цитував), а варваром себе проявив Маркос, забороняючи подальше віршування.

http://musicworld.org.ua/viewtopic.php?t=969 - зате тут треба не просто читати від початку й до кінця, а ще й час від часу заново заглядати, бо "далі буде". Принаймі за мною не заіржавіє. Ще одна тема, котра - гадом буду! - поновлюватиметься й надалі -
http://musicworld.org.ua/viewtopic.php?t=1109
але туди нахабно копіюватиметься весь подальший "Ironic Maiden". Хіба повториться вже знайома ситуація, коли замовлять пародію НЕ на українську пісню. Тоді "готову продукцію" викладу лише на форумі.
atejist: (Default)
Увага! Подальший текст містить ненормативну лексику. Фанам гурту "Королівські зайці" читати не рекомендується. Фанам Ірени Карпи можна, їм однак усе пофіг.
Read more... )
atejist: (Default)
Увага! Під катом міститься ненормативна лексика.
Фанам гуртів "Ґорґішелі" й "Таліта Кум" читати не рекомендується.
Read more... )
atejist: (Default)
Зараз розкрию маленьку таємницю: тяга до поезії в мене з'явилася через те, що з дитинства я люто ненавидів лірику. От і спрацював логічний ланцюжок: ненавидів лірику -> подобалися пародії на неї -> хотілося самому теж їх писати -> довелося опановувати мистецтво рими й образів. Власне, десь так половину моїх творінь становлять саме пародії. Одну з них - на пісню сестер Тельнюк - я вже виклав тут (гадаю, впізнали?), але загалом мені хотілося зляпати окрему збірку саме пісенних пародій. А в ідеалі - створити проект на кшталт покійного "Made in Ukraine". Тому буду безмежно щасливий, якщо відгукнеться хтось із музикантів-однодумців. Чесно кажучи, я навіть не розумію, чому в Україні пародій ніхто не робить?!! "Світязь" не рахується - вони займаються цим майстерно, але безбожно рідко, а зазвичай пишуть занудну попсу. Вищезгаданий "Made in Ukraine" завернувся - і це, на жаль, логічно виправдано, адже творив він на хвилі неабиякого піднесення популярної музики в середині 90-их (ех, з якою ностальгією згадується "Територія А"!..), але слідом за потужним підйомом на естраді настав спад. Одну пародію я бачив у "Тостера" - шикарний, потрясаючий кавер на "Тату"!!! Але всього один. В той час як по російському ТБ пародії ідуть регулярно. Люди, мене душить величезний шкрек!!! Чим ми гірші?!! Чорт забирай, українці завжди славилися пісенними талантами і почуттям гумору, чому ж тоді в нас начисто вимер жанр пародії?!! Хоч бери та звертайся до музикантів із того ж "Тостера" - один хрен вони зараз переживають творчу кризу... Я готовий писати що завгодно кому завгодно - аби лише це комусь було потрібно. Тому з метою привернення уваги переписую всю цю хренотінь зі свого ЖЖ на форум - а якщо виявиться мало, то й не на один.
З того, що я вже "натворив", більшість "вузького призначення" - використано й забуто, а дещо вивалюю сюди.

Спи собі сама (оригінальна версія належить гурту "Скрябін")

Часом буває так, що хочеш відчути
Речі, яких дітям краще не знати,
І тягне тебе то саме місце,
Якого ти рада би краще й не мати.
Ти дивишся пильно подругам в очі -
А раптом котрась із них також хоче?
Але не колише їх твоє горе,
І їхні очі твоїм говорять:
(приспів:)
Спи собі сама,
Коли в голові нічого нема,
Спи собі сама...

Часом буває так, що в магазині
Ти хочеш спитати, скільки коштує Зіна.
Тебе окидають розуміючим оком
І кашляють стиха, немов ненароком.
І ти ростеш, старієш, вмираєш,
А свого сенсу так і не знаєш,
Боїшся його, від нього втікаєш,
І в ліжку своєму одна засинаєш...
(приспів)

Наступну пісню переспівували всі, кому тільки не ліньки. (За "базу" я брав версію Тараса Чубая - як найвдалішу, на мій погляд.) І тільки щойно я зрозумів, чому це так. Пісня насправді вийшла просто магнетичною! Чи то Івасюк взагалі такий харизматичний, чи то він саме сюди стільки душі вклав... Пародія на неї вийшла цілковито в такому дусі, як наче писалася в один день з оригіналом - і це сталося виключно само собою. Я навіть боюся, що вона геть "не піде" сучасній молоді, а сприймуть її хіба люди старшого покоління.

Я піду в далекі гори

Я піду в далекі гори,
Поміж кручі та бескиди,
І попрошу вітру з горів:
Най вдає, що ніц не видів!
Хай не зможуть дошукатись
Ні собаки, ні агенти -
Краще двадцять літ ховатись,
Ніж платити аліменти!
(приспів:)
Мила моя, люба моя,
Прощавай навік!
Фіг тепер ти си дізнаєш,
Де твій чоловік.
Я знайду в далекім краї
Кралю молоду,
І душа моя співає,
Як від тебе йду!

А як вітер те, що бачив
Не триматиме в секреті,
Піду далі - це ж не вперше,
І не вдруге, і не втретє!
Ще сердець дурних дівочих
І простору вистачає,
А дружина і синочок
Хай до пенсії чекають!
(приспів)

Невидимки (оригінал - "Dust Heaven") (не так давно цей гурт виглядав вельми перспективним, а "Невидимки" мали всі ознаки хіта, і я щиро сподівався на швидкий підйом популярності, але... така от фігня...)

Ми збираємось по два, по три,
Ми так робимо вже вкотре.
Ми так хочем і далі - а значить,
Нас ніхто не повинен бачить.
Стоїмо між богами друїдів,
Щоб ніхто нас за ними не видів,
І у жертву приносимо їм
Гіпнотичний солодкий дим...
(приспів:)
Нас усіх, хитрунів-невидимок,
Заколисує містика диму.
Ніхто нас не бачить - у цьому вся суть,
Та що з нами стане, коли пропасуть?!

Мені вчора наснились кошмари -
Гавкіт псів і пронизливі фари,
Та лютіше, ніж сталь на руках,
Усе тіло сковує страх...
Ми із димом розвіємось разом,
Потойбічним наповнившись газом,
Богу Джа помолившись за то,
Щоб шукать нас не здумав ніхто!

Той, хто в небо злітає - впаде,
Піднятись не зможе,
Хто пливе - не пристане ніде,
Компас не допоможе,
Хто росте, розчинившись в траві -
Коріння шукає.
Чи ми тіні, чи люди живі -
Ніхто не вгадає...
(приспів)


Є-є-є (оригінал - "Арахнофобія")

Із неба щось посипалось на голови людей -
Якісь гайки, пропелери, ще й лейба "USA"...
Афганець бородатий під Борисполем жиє;
Чи є у нього розум, та зенітка точно є!..
Є, є-є-є, є-є-є, є-є-є-є-є-є!
На Захід ми під бомбами ішли, мов під дощем,
І під зеленим прапором збирались ще і ще.
У нас про демократію уявлення своє:
Чи є між нами Лінкольн, та Бен Ладен точно є!
Є, є-є-є, є-є-є, є-є-є-є-є-є!
atejist: (Default)
Зараз буде вірш, котрий із усього мого доробку виявився найнепотрібнішим. Спершу - мені, бо я не захотів підписувати його своїм іменем, потім - редактору районної газети, де його не надрукували. (інший мій - узяли, а тут одне слово не сподобалося...) Навіть назви вірш не має, зате має епіграф!!!

Не бійся взяти анекдот
В основу іронічних од,
Та бійся, щоб твоя робота
Не породила анекдота!

Сіє написав Андрій Крижанівський, а я написав ось шо:

Каже друзям Слава:
-Хочете, признаюсь,
Як я на халяву
У таксі катаюсь?
Я, коли приїду,
Запускаю жменю
Нібито по гроші
У свою кишеню
І встаю з машини
Зі словами "Бляха!..
Я ж просив зашити
Оту діромаху!
Я в кишеню зранку
триста баксів клав!
Ще ж і перевірив,
Як в таксі сідав:
Всі були на місці...
А тепер немає...
Точно десь в машині!"
І таксі зникає!

А це вже писалось у славетному 2004-у:

"Передвиборча програма конкретного кандидата у Президенти"

В общем, гадом буду - я фуфло не парю:
Тільки вибираєте мене -
Зразу жизнь-маліна, це я вам базарю,
Нас і США не дожене!
Стану я смотрящим - тьху, блін, Президентом -
Зразу по поняттям заживем,
В хаті я порядок наведу моментом,
І з ЄС, шо нада, перетрем.
Я мужик конкретний, зря триндіть не буду,
Я вам отвічаю за базар!
Ну а то шо гонять всякі лєві люди -
То все пі... І я ж кажу - піар!
Кажуть, шо на папу
Я всігда шестачив -
Ай-я-яй, брехать нехарашо!
Папу у гробу я
В білих тапках бачив,
Він мені не вперся ні у шо.
Я і сам пахан, а не якийсь муділа,
Я на всіх на світі болт ложив!
Так шо, мабуть, время получить на ділі
То, шо я в натурі заслужив!

боюся, скоро можна буде провітрювати від нафталіну і сміливо видавати за свіжак...
atejist: (Default)
З приїздом до Києва для мене настали часи тотальної кризи, коли геть усе валилося з рук. Творча криза призвела до бажання родити ХОЧ ЩОСЬ, аби тільки пересвідчитися, що я ще хоч на щось здатен. В результаті я вимучив нижченаведене - бліде, тускле, але тим не менше включаю до своєї "збірки".

"Поцілунок безсоння"

Доторкнувшись губами до тебе,
Дивний присмак відчую, терпкий і солодкий,
І тоді вже нічого не треба -
Тільки ще хоч один ніжний дотик короткий.
Ти зігрієш мене, наче літо,
Як весна, розженеш кров у заспані вени,
Ти наповниш бажанням летіти
Аж до самих небес крізь колючі терени!
Кожен ранок, з тобою зустрітий -
То є день, коли решту життя вже не шкода,
Коли хочеться мить зупинити,
Коли розум мовчить, а говорить природа.
Я плював на недоспані ночі!
Що за вечір без тебе? Терпіння втрачаю!..
Вже нічого на світі не хочу -
Тільки кружку міцного зеленого чаю...

(17.04.2004.)

Зате наступний вірш писався з натхненням. Музою виступала Настя Яремчук, котрій він і присвячується... і перед котрою мені страшенно незручно за нього. Бо хоч би як не змінювалося моє ставлення до "АтмАсфери", Настусю я завжди щиро поважав. І ніколи не мав найменшого бажання стьобатися з її мрій. А при неправильному підході (читай: якщо тільки захотіти) цей вірш можна сприйняти саме як насмішку. Тому я дуже сподіваюся, що Настуся на нього ніколи не наткнеться. А на те, що вона свою мрію зрештою здійснить, я не лише сподіваюся - я в цьому чомусь впевнений.

"На стіні у мене скрипка..."

На стіні у мене скрипка
Сірим порохом припала,
І давно вона не грала,
Бо всього лиш дві струни.
А смичок тієї скрипки -
Це бабуся так казала -
Каніфоль востаннє нюхав
За два роки до війни.
А колись вона співала,
А колись вона раділа...
Жаль, мене тоді на світі
Ще в проекті не було.
І я так чомусь цю скрипку
Оживити захотіла,
Що, мабуть, сама навчуся
І зіграю всім на зло!
Та недавно я почула
Щось таке, що ледь не впала:
Це зайшов до мене в гості
Давній друг джигіт Отар
І сказав, що моя скрипка
Поруч з скрипкою лежала,
А насправді цей інструмент
Називається "дутар"!
Але я собі дозволю
Не погодитись з Отаром:
Він мене, чомусь здається,
Підколоти захотів.
Ну то й що, що в скрипки досі
Дві струни, як у дутара?
А нащо ж тоді у неї
Зайві дірки для колків?
Ось візьму я й одягнуся
Та й подамся поміж люди,
Їхню музику почую
Та ще струн дзвінких знайду.
І зніму з стіни скрипчину,
Довго-довго ладить буду,
І всю душу без останку
Я у скрипку цю вкладу.
А вона, мов неохоче,
Тихо-тихо стрепенеться,
Мов спита мене: "А що я
У руках твоїх роблю?"
І таким же голосочком
До смичка мого озветься,
Що я свою вірну флейту
Геть повік не розлюблю!
atejist: (Default)
Якщо перший мій вірш присвячувався школі, де я навчався (але не Артемівській! Два роки там - найсвітліші спогади...), то наступний присвячується школі, де навчається моя сестра. Хоча коли писав, то в пам'яті нахабно спливала Великобузівська ЗОШ, де я свого часу вчителював...

Монолог учительки на уроці математики

-Добрий день. Сідайте, діти.
Шось вас в класі дуже мало...
Попрошу вас не шуміти...
Рот закрий, кому сказала!
Не дадуть же, паразіти,
Навіть плани дописати.
Ну, не хочете сидіти -
Значить, будем працювати!
Так, Бабенко, де домашня?
Як це так - не задавала?
На уроці на вчорашнім
Де ти був? Що-о-о?!. Я гуляла?!
Якщо я була відсутня,
Значить, так було і нада.
Празник ваш тут ні при чому -
Вчора в нас була нарада.
Отже, ми вивчали тему...
Ну і що, що самостійно?
Це для вас така проблема?
Ну от, так воно постійно...
Все одно ви должні знати
Те, шо я вам задавала.
Треба було не гуляти,
А шукати по журналах!
Ладно. Зараз - нова тема.
Відкриваємо підручник,
Пишем в зошит теорему
І напам'ять її учим.
Я прийду і перевірю.
І сидіть мені мені, як миші!
Щось не ясно? Свєто, Віро?
Потім поясню. Пізніше.
Ось вам зразу і домашня -
Не кажіть, що не давала.
Що? Багато? Бідолашні...
Це вам, щоб поменш гуляли.
Ну так от, сидіть тихенько,
Я за хвильку повернуся.
Що там?! Хто? Знов ти, Бабенко?!
Ось прийду - я розберуся!

(19.02.2002.)

Наступне творіння з'явилося 15.07.2003. від сильного бажання скинути з душі те лайно, що там назбиралося; моралістам читати не рекомендується. Робоча назва - "Полтавські замальовки"

Як ти пахнеш духмяно,
О невинна природо,
Коли вітер сміється
У смарагдовім вирі!
Диким озером манить
Неземна насолода!
...Так, принаймі, здається
У смердючій квартирі.
Людям прагнуть властиво
До наземного раю,
І дружити, й кохати,
І плекати надію...
Я це все особливо
Розуміть починаю,
Коли в темній кімнаті
Від самотності вию.
Як я вдячний поетам,
Що придумали риму!
Скільки слів різних гарних
Можна в вірші сказать!
То нащо ж буть відвертим?
Можна ж гратися ними,
Замість кинуть вульгарне,
Але щире "От *****!"
atejist: (Default)
З наступним віршем пов'язані числені розчарування. По-перше, писався він іще до 10-річчя незалежності України, але з якихось там причин я так ніде його й не розмістив. По-друге, через деякий час він втратив актуальність, але вже до 15-річчя виглядав як новенький! І я надрукував його на форумі Домівка.нет, де його - по-третє - ніхто й не помітив. Шкода, як на мене - віршик вдався. Ядовитий, аки гюрза.

"До ювілею незалежності"

Спливли у минуле століття неволі,
Скінчились криваво-червоні роки.
Народ, що в ярмі проклинав свою долю,
Здобув незалежність на вічні віки.
Ми тихо, та вірно молилися Богу,
Й Отець наш Всевишній не міг нас забуть:
Це він нам вказав ту єдину дорогу,
До волі, соборності й рівності путь!
В братерстві і злагоді, мирі й любові
Збудуєм, Вкраїно, майбутнє твоє!
З надією й вірою в кожному слові
Народ твій несхитну присягу дає.

Настпний вірш варто прокоментувати хоча б тому, щоб не виникало нездорового запитання: а з якої радості я писав його від першої особи жіночого роду? Все просто - писався він якби на замовлення. (До речі, наприкінці 2002-го писався, а зараз його цінність змазана часом. Але все одно - хай буде...) Знайомій одинадцятикласниці у школі дали завдання: написати патріотичний вірш! А мені закортіло посвітитися в компанії. І так "під неї" за якусь годину-другу з'явилося

"Все в нас буде"

Хай сьогдні ще є в нас проблеми -
Хтось за Брежнєвим досі сумує,
Хтось кричить: "Ні, до Штатів підемо -
Дядько Сем нас усіх нагодує!"
Але впевнена я: наші мрії
Неодмінно і скоро здійсняться;
Ми самі все зробити зумієм -
Лиш не треба боятися праці!
Коли всім рукави закотити
І до справи узятись завзято,
Неодмінно захоче ходити
І до нашої вулиці свято!
І тоді наш народ перестане
Заздрить німцям, французам, канадцям,
Від діаспори ждать "мани-мани" -
Бо плоди принесе власна праця!
І соромитись рідної мови
Перестануть Донбас і кримчани,
Бо до кожного нашого слова
Цілий світ прислухатися стане!
Все в нас буде - хліб, цукор і сало,
Буде свято, і пісня, і танці...
Та, щоб це все насправді настало,
Треба Кучму повісить за ноги!
atejist: (Default)
Оце якось зловив себе на думці: а в мене ж до біса різних віршиків пропадає безслідно... Десь колись для чогось написав - і все, з кінцями. От коли вдається родити "самостійний" твір, я його десь фіксую собі на пам'ять, а коли щось "тематичне" - показую комусь один раз і забуваю. А то й не показую. А, мабуть, даремно! Начитався недавно Калича і прийшов до висновку: виявляється, виносити на світ білий можна геть усе! Досконале, недосконале - звідки знаєш, а раптом комусь саме таке до вподоби?

А тут якраз така халепа: з'явився в мене ЖЖ, а що з ним робити - не знаю!
Раз у мене є ЖЖ -
Не запхати ж його в ж...
От і спробую вирішити дві проблеми водночас. Писатиму сюди все, що згадаю, ну й нове по мірі надходження... Тим більше, деякі мої речі виглядають незрозуміліми без коментарів, а тут якраз коментувати можна, стільки влізе. Ну і плюс до того дещо з моїх творінь містить елементи... гм... не зовсім нормативної лексики, чи що. Якось на поважних сайтах таке і показувати незручно. А тут ніхто не зітре й не забанить.

отже, перший мій вірш, котрий я не соромлюся таким назвати. Написаний десь так у 1992 чи 1993 (10-ий клас), робоча назва - "Згадую школу"

Час минає без упину,
Та я знаю, що ніколи
Ні на мить, ні на хвилину
Не забуду рідну школу.
Бо хіба ж забудеш школу,
Де навчали нас читати,
Пізнавати світ довкола,
У біді допомагати?..
...Випускний... Вологі очі...
Ми йдемо поважно в парах...
Рідна школо! Ти щоночі
Мені снишся... у кошмарах!..

Наступний вірш написаний наприкінці листопада 1999-го. Як на мене - найкраще з усього, що мені вдавалося. Мабуть, тому, що то був період досі невідчуваного романтичного запалу...

"Признання"

Як підібрать такі слова,
Щоб жар кохання передати,
Котрий всю душу зігріва
І серце змушує співати?
Як ніжну лірику твою
Вдихнути у палке признання,
Не в ширпотребне "ай лав ю",
А в крик нестримного кохання?
Твоє волосся, губи, стан
Я цілував би до нестями,
Та жаль - безкрайній океан
Лежить, мов прірва, поміж нами.
Але твій голос долетить -
Я знаю! - звідусіль до мене
І зачарує мене вмить,
Мов спів міфічної сирени.
У небо, наче у елей,
Поринуть хочу з головою,
Бо небо - кольору очей,
Колись оспіваних тобою.
Повір, небесна ця любов
Не згасне і не захолоне!
...Про тебе мрію знов і знов,
О мій єдиний Елтон Джоне!
Page generated Sep. 23rd, 2017 04:18 pm
Powered by Dreamwidth Studios