atejist: (кажу)
[personal profile] atejist

(початок: http://atejist.dreamwidth.org/5568.html)

Чіпляти на мене вбивство ніхто не збирався. Принаймі в перший день розслідування. Єдине запитання, котре стало для мене "незручним" - чи не чув я випадково, щоби хтось погрожував Харитькові. В мене одразу подумки промайнула відповідь: "Ні, ніхто, тільки Юрчишин обіцяв голову зірвати, але то якщо на місці застане..." Звісно, вголос я Герика не згадав. І сумління не заперечувало. По-перше, цю погрозу всерйоз сприймати не можна, по-друге, вона не адресувалася вбитому безпосередньо, по-третє, там же говорилось, хоч і непрямо, що голову відриватимуть у лісі. Отже, не той випадок.
"Гарячі сліди" вивели оперативну групу з погреба у двір і там безнадійно обірвалися. Схоже, якщо на вбивцю не нападе щиросердне каяття, то доведеться Харитьку заднім числом спіткнутися на сходах, упасти й отримати при падінні небезпечну травму. Не смертельну - впасти зі сходів туди, де він лежав, навряд чи можна. А от розбити голову до струсу мозку, піднятися, ступити кілька кроків, знепритомніти й потім померти за відсутності вчасної допомоги - цілком запросто. Власне, таке справді могло статися. Тільки я в це не вірю.

*****

Шостого липня я ледве дочекався вечора. До лісу мені було зовсім близько, тож із дому я вийшов, коли вже стемніло. З собою я взяв викидуху й ліхтар. Ліхтарю роботи буде багато. Ножу, сподіваюся, ні. Але все рівно брати треба. Як кажуть - фактична міра озброєння обернено пропорційна потребі в ньому.
Зрештою, якби мій внутрішній голос мав груди, то зараз би він точно бив у них кулаком. Аж так намагався переконати мене, що в лісі чекає страшна небезпека. Хоча, якщо так подумати... Нечиста сила відпадає. Місцевий чаклун помер. Хтось із відпочиваючих вип'є зайвого і почне буянити? Це вже реальніше. А, може, хтось цілеспрямовано полює на всіх, хто бачив гібридну папороть? Гм, тоді я мав би йти третім номером. Перший - старий Харитько, другий - Герик.
Так. Значить, Герик у небезпеці. Я це відчуваю. Треба його знайти, швидше. Добре, що я знаю, де його варто шукати. Там же, де я шукатиму папороть. Ми робили розвідку окремо, але я впевнений, що результати в нас однакові. Отже, зараз я шукатиму квітку, і його знайду заодно. Як би мені краще піти? Може, "за годинником", почавши з яру біля озерця? Ніяких "може", саме так і зроблю. Однозначно. Там особливе місце. Найзручніше для злочинців, але я там завжди почувався особливо комфортно. Місце сили, так би мовити, ги-ги... І я впевнений, що там я обов'язково щось знайду. Чи когось. Або квітку, або Герика. Цікаво, що саме? Чи кого?
Ось уже зовсім близько. Так, на всяк випадок ліхтар вимкну. Краще йти в темноті й помалу, але не привертаючи зайвої уваги. Тихше їдеш - далі будеш. Так усе ж таки, що мене там чекає? Опа... не квітка явно. Бачу інший ліхтар. Хто ж то встиг? Якщо Герик, то добре. Зараз підійду ближче й побачу.
Так, це він. Усе нормально. Мій ліхтар тепер теж можна вмикати.
Стоп! Ні фіга не нормально. У Герика зграя комарів сидить на обличчі, а він не реагує. Та й посмішка якась... не подобається мені. Добра посмішка, радісна, в принципі, я розумію - він щасливий, он якусь квіточку в руках крутить, здається, оце воно і є. Але...
- Герик, привіт! Знайшов-таки?
- Привіт! Як бачиш.
- А що це з тобою? Ти якийсь не такий!..
- Нічого зі мною, навпаки, мені класно!
- Класно?! Ти комарів не помічаєш?
- Чудово помічаю. Ось один, - Герик акуратно зігнав пальцем комара зі свого носа. - Ось другий, - він повторив цю процедуру з сусіднім комаром. - І так далі.
- А нічого, що вони тебе кусають?!
- Мені - нічого.
- Герик, признайся чесно: траву курив? Чи випив?
- Ні те, ні інше. До речі, добре, що нагадав: там вода прикольна, треба попити.
- Божевільний, ти куди?! Ти що, з озера пити зібрався?!
- Ну а звідки ж іще, тут джерелець поблизу немає.
- Капець... Герик, ходім додому, - я взяв його за руку. Щось мені вже не до папороті.
- Мені нікуди не треба йти.
- Тебе мама хотіла бачити.
- Вона мене вже бачила.
- Ні, ти не зрозумів, вона зараз хотіла бачити.
- Так, не зрозумів, навіщо це їй? - вмиротворена усмішка не покидала його обличчя.
- Герик, ходім, будь ласка!
- Ну, якщо ти так сильно хочеш...
З горем навпіл я вивів його з лісу. Звісно, якраз матері зараз краще Герика не бачити. Але залишати самого в лісі, в такому стані?.. Й сидіти з ним невідомо доки мені ажніяк не хотілося. Тому зараз - додому його, а потім...

*****

... А потім пройшов місяць. Ось я на правах хорошого хлопця розмовляю з головлікарем у його кабінеті. Я його розпитую про Герика, він мене - про квітку. Правда, без ентузіазму.
- Розумієте, лаборанти перевірили її на наявність усіх відомих отрут. І нічого не знайшли.
- Так ви ж самі кажете, що симптоми унікальні - отже, це має бути саме невідома отрута.
- Ви цю квітку нюхали? І я теж. А ми з вами живі-здорові.
- В мене імунна система хороша, у вас, напевне, також...
- Молодий чоловіче, у вашого друга здоров'я таке, що тільки заздрити! А нейронегативний параліч схопив його, як курча!
- Який-який параліч?.. То це все-таки відома вже хвороба?
- Чесно кажучи, це ми так її прозвали між собою у відділенні. Чорновий варіант назви, так би мовити. Хвороба таки невідома, ось дослідимо - якось її іменуємо. Може, коректніше, може, залишимо й так. А це просто робоча назва, ви ж розумієте, важко обговорювати з колегами щось таке, що жодним словом не назвеш...
- Так ви Юрчишина в лікарні для дослідів тримаєте?
- Молодий чоловіче, ви, мабуть, вважаєте, що це він нам потрібен, як матеріал для дисертацій? Повірте, в нас і без нього вистачає унікалів! Це йому потрібен наш нагляд! Ви уявляєте, що таке відсутність негативних емоцій і відчуттів?! Він не відчуває болю - це ж катастрофа, він не почує, коли його тіло почне зазнавати небезпечного впливу! До нього добереться вогонь, а він не почне його тушити чи втікати, бо відчуватиме лише тепло, як наче ванну приймає. На кожному кроці вашого друга підстерігає каліцтво. Хто за ним стежитиме? В будь-якому випадку потрібно, щоб із нього не спускали ока. Тим паче: те, що він страху не відчуває - звісно, чудово, але в нього повністю зникло відчуття небезпеки! Він не здатен до адекватних оцінок людей і ситуацій! Він дійсно психічно хворий, і причому тяжко! Зрештою, якби не такий діагноз, він би прямим ходом у тюрму пішов... це ж треба так спокійно признатись у вбивстві!
- Харитька?!
- Ну, отого діда, що ви в погребі знайшли... як його, я ж не знаю... Ви, схоже, ще не в курсі? Не слід було мені розголошувати, але таке спливе обов'язково, тому просто мовчіть і не базікайте зайвого раніше часу. Юрчишин хотів його зв'язати на кілька днів, а потім відпустити, але в діда під рукою виявився ніж... ну, він же не знав, що від нього хочуть - спробував зарізати нападника... А тому вже не до іграшок було, от і луснув діда з усієї сили. Той упав, головою вдарився - і готово. А через що, питається? Через оту саму квітку, яку ваш дід нібито хотів знищити завчасно. Тобто не ваш дід, ви мене зрозуміли... А тепер виявляється, що нічого в ній не було, тільки ви двоє стверджуєте, що вона пошкодила Юрчишину нервову систему. До речі, що це хоч за квітка така? Як вона зветься?
- Ой, я навіть не знаю... Раніше такої не бачив. Та я і не ботанік...
- Ну, раз вона у вашому селі росте, то мали би знати. Це я чоловік міський, мені можна пробачити, а ви-то... Ех, молодь... Як почала шпана клей по підвалах нюхати, так і пішли всякі аномалії на кшталт цього. Чесно вам кажу, я не вірю, що десь там у вашому лісі росте така бридота. То скоріше вашому другу якось помилково дісталася кінська доза якоїсь наркоти, він про те сам може не знати. А якщо це дійсно ця квітка... Знаєте, її ж могли завезти контрабандою - хіба мало зараз до нас усього завозиться? І якщо так, то не дивно, що ви її не знаєте. Може, вона десь там у джунглях росте. Але якщо так, то чому ж у ній нічого не виявили? От як ви уявляєте її дію на організм?
- В сенсі - як? Ну, уявляю, що росте собі рослина, в період цвітіння в її стеблі з'являється якась активна речовина. Контактуючи з повітрям, ця активна речовина утворює сильну отруту, здатну викликати в людському організмі оте... як ви називали?.. нейропараліч якийсь... Але ця отрута сама по собі теж є активною і швидко реагує чи просто розкладається. От. Тому, коли людина зриває квітку, зі стебла в місцях розриву виходить отруйна хмарка, вражає людину і швидко зникає. Склад отрути наразі невідомий, тому й невідомо, які сліди вона залишає за собою. Ну, в сенсі, які речовини утворюються з неї при розкладі. І коли моє припущення правильне, то оту нашу квітку можна хоч на молекули розкласти - а толку ніякого, бо ми навіть не знаємо, що шукати.
- Коли ваше припущення правильне, то шукати треба саму рослину. Раз ви з Юрчишиним стверджуєте, що цвіте вона у строго визначений період, то через рік ми з вами обов'язково зв'яжемось і спробуємо знайти. Ви ж місце пам'ятаєте?
- Та таке не скоро забудеш!..
- От і добре, значить, навідаємося. Раптом це щось принесе? Все рівно ніхто не може дати розумного пояснення, звідки взявся нейронегативний параліч. Доведеться, мабуть, вашу божевільну ідею перевіряти. Хоча - ще раз кажу - мені в це не віриться. Ніяк не віриться.

От і на здоров'ячко, - думав я, йдучи додому. І не треба вірити. Бо якщо раптом речовину зі стебла здобудуть учені, то через кілька років півпланети матиме психотропну зброю. А люди до цього ще не доросли. Тому хай собі шукають свою... до речі, а кого шукають? Я ж навіть не знаю, що це за потвора. Папороть не папороть, перевертень якийсь. Оборотень, папоротень... Папоротень квітучий. Що б то не було - хай шукають, я навіть чесно покажу місце... правда, там ніяких квіток уже не залишиться. І в інших місцях також. Хіба що я десь прохукаю пуп'янок і не ліквідую вчасно. Всю підряд папороть виривати я не стану, шкода, вона ж ні в чому не винна... це лиш де-не-де під неї чудовисько маскується. І старий Харитько її не хотів нищити, а він-то добре знав, що робить. Ех, жаль, не встиг я його розпитати про все це. Ну, головне, щоб я встиг на старості собі наступника обрати й розповісти хоча б те, що сам знаю!

Date: 2009-01-27 09:07 am (UTC)
From: [identity profile] senjan.livejournal.com
а мені сподобалось. і здається, продовження оповідання напрошується... :)

Date: 2009-01-27 10:50 am (UTC)
From: [identity profile] atejist.livejournal.com
Дякую! Насправді я навіть не подумав, що продовження можливе. Може, якби це написав хтось інший, оповідання б якось інакше сприймалось, але у своєму творінні мені насамперед недоліки в око впадають.
(deleted comment)

Date: 2009-01-27 10:27 pm (UTC)
From: [identity profile] atejist.livejournal.com
Дякую. Ні, перший млинець не приніс бажання продовжувати.

Date: 2009-02-02 11:43 pm (UTC)
From: [identity profile] konvaliya.livejournal.com
Перший млинець зовсім не глевкий, а дуже навіть навпаки. :) Мені сподобалося. Ніби й завершений твір, а хочеться прочитати продовження.

Date: 2009-02-03 11:51 am (UTC)
From: [identity profile] atejist.livejournal.com
Дякую! *зашарівся* Ти спокушаєш мене пошукати натхнення на подальші проби пера. Тільки якщо в мене щось вийде, то це будуть "самостійні" оповідання, бо, як підказує чужий досвід, твори "у продовження" здебільшого вдаються гіршими за "стартові". Отже, вимагають більшої майстерності від автора.

Date: 2009-02-06 04:01 pm (UTC)
From: [identity profile] ledilid.livejournal.com
зачот, пеши ісчо)

Date: 2009-02-06 06:33 pm (UTC)
From: [identity profile] atejist.livejournal.com
Danke schön, постараюсь виправдати!

Date: 2009-10-03 06:06 pm (UTC)
From: [identity profile] iiiosoba.livejournal.com
Цікаво.
Проте на початку затягнуто, занадто деталізовано і повторюється детальний опис однакових дій.

Треба його знайти, швидше.
Добре, що я знаю, де його варто шукати.
Отже, зараз я шукатиму квітку, і його знайду заодно.
я впевнений, що там я обов'язково щось знайду.

Date: 2009-10-03 06:11 pm (UTC)
From: [identity profile] iiiosoba.livejournal.com
Нагадує:
"Василій іванович сів на коня і тигидик-тигидик..."

Date: 2009-10-15 10:58 pm (UTC)
From: [identity profile] atejist.livejournal.com
Дякую за конструктивну критику!
Стосовно затягнутого початку: знайомство з персонажами Гериком і Харитьком було необхідне (можу детальніше пояснити, чому так, але це якраз довго розписувати), а перший діалог справді можна було би стиснути, викинувши одну-другу деталь. Втім, як на мене - це якраз найважче. Зараз я намагаюся дописати ще пару оповідань (фантастика й сатира), і часто ловлю себе на тому, що багато чого доводиться різати. Завелика спокуса зробити персонажів яскравішими й повнішими, отак зайві деталі й додаються.
Але я б не сказав, що
"Треба його знайти, швидше.
Добре, що я знаю, де його варто шукати.
Отже, зараз я шукатиму квітку, і його знайду заодно.
я впевнений, що там я обов'язково щось знайду."

- це повторення деталізованого опису. Деталізований опис - це у класиків, де вони природу змальовують, а тут просто однакові слова кілька разів повторюються в різних місцях тексту.

Date: 2009-10-22 12:08 pm (UTC)
From: [identity profile] iiiosoba.livejournal.com
Зрозуміло, що своє творіння різати важко. :) Але це один з етапів роботи над твором, принаймні мені знайома така техніка. Викидається все що можна прибрати, щоб головне стало яснішим.

У подорожах роблю багато фоток, і потім довго думаю, які лишити для показу людям, а які відкласти. Хоч і викидаю багато, але все одно залишається достатньо, що люди засинають за переглядом. Цікаві фото губляться серед купи. Цікавіше переглянути 10 фотографій, ніж 100, бо тоді людина вдивлятиметься уважніше.

Стосовно деталіованого опису згоден. Це повторення з описом зайвих деталей, напевно це я хотів сказати, але погано сформулював думку.

Date: 2009-10-25 07:24 pm (UTC)
From: [identity profile] atejist.livejournal.com
Треба буде обов'язково подивитися на твої знімки! Чомусь маю підозру, що все-таки не засну... якщо, звісно, не переглядатиму геть усі наявні від першої до останньої, бо поки що жодної ще не бачив.

Date: 2009-10-28 11:01 pm (UTC)
From: [identity profile] iiiosoba.livejournal.com
Заснеш. Але зустрітися варто не тільки заради сну від перегляду знімків. Ти в Києві буваєш?

Profile

atejist: (Default)
atejist

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 04:20 pm
Powered by Dreamwidth Studios